Хто такий "Омбудсмен"?

Жили собі на Землі мудрі, досвідчені країни, такі як Англія, Франція, Греція та декілька інших, що вони були мудрими, вирішили вони створити таку собі Раду Європи. Це стало наслідком "великої бойні", що мала місце в 39-45 роках на території Європи. Постановили вони, що подібне не повинне ніколи повторюватись і тому держави - члени Ради Європи ще в 1950 році домовились і закріпили в Європейській Конвенції перелік громадянських і політичних прав, які вони визнали найважливішими та визначили міжнародний механізм контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина. Для цього був створений Європейський суд та Європейська комісія з прав людини. І непогано, скажу я вам, вони співпрацюють, майже як Скаллі та Малдер, тільки на вищому рівні.
Наприклад, містер Європейський Суд з прав людини розглядає під мікроскопом скарги звичайних людей на порушення державою їх прав і свобод, бо вони хоч і звичайні, маленькі людиська, але права мають. Колега Європейського Суду, Європейська комісія з прав і свобод людини розглянула більше 40 тис. індивідуальних скарг. Але не треба сприймати її за сердобольну жіночку, яка всіх притулить і захистить. Ці високоповажні "особи" можуть служити останнім притулком для громадян, бо лише вичерпавши всі засоби відстоювання своїх прав на Батьківщині, можна звернутися до них, чим до речі користуються наші українські засуджені до смертної кари, розраховуючи на підтримку цих європейських інстанцій. Такий стан справ мав місце в Європі.
А тим часом маленька дівчинка, хвороблива і затуркана, з'явилася на карті все тієї ж, але Східної Європи. Можливо ви чули про смерть її батька, великого і могутнього СРСР, який, врізавши дуба в 1990 році, залишив по собі своїм дітям лише борги, економічні хвороби та клаптики землі, які невдовзі стали незалежними. Так і розійшлися діти по світах: хто до Росії, хто до Скандинавських країн, а хто до Європи постукав.
І пішла Україна до старенької Європи, постукала в двері й каже:
- Шановні панове! Така от я вже є, прийміть мене до себе, у мене землі родющої - оком не охопити, людей роботящих - п'ятдесят мільйонів, а от що з цим добром робити не знаю.
На що старенька добра Європа відповіла:
- Знаємо твої проблеми, але прийняти не можемо. От дивись, якщо ми законодавчо закріпили за людиною право на достатній життєвий рівень, то держава взяла на себе обов'язок виплачувати мінімально встановлену зарплату або пенсію, допомогу по безробіттю. Наприклад у Греції допомога по безробіттю складає 400 $ на місяць. За 100 $ зняти квартиру, за 100 $ їсти кожного дня в ресторанах і при цьому пити червоне вино, а протягом року можна купити авто.
У Фінляндії емігранти знаходяться на соціальному забезпеченні і навіть отримують 100 $ за вивчення мови. Таким чином, ми відповідаємо за те, що пишемо. Права людини і громадянина у нас носять реальний, а не декларативний характер: права людини забезпечує держава, беручи на себе певні обов'язки.
Україна, що з квадратними очима слухала все це, закричала:
- То візьміть до себе, хочу жити як ви, хочу бути багатою!!!
- Ні, ні. Такий інвалід, як ти, морально хвора комуністами, фізично - податками і бюрократами, нам не потрібна. Треба тобі підлікуватись, стати на ноги, вставити зуби. От тоді і приходь.
Попленталася Україна назад, до стольного граду Києва і попросила Верховну Раду оглянути її. Рентгеноскопічний кабінет довго вагався і нарешті 17 липня 1997 року головним лікарем тодішньої Вреховної Ради був поставлений діагноз: ратифікувати Конвенцію про захист прав і основних свобод людини від 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
От за таких умов і стала Україна членом Ради Європи. Але, звичайно ж, це не означає, що de facto права людини в Україні відтепер відповідатимуть de jure проголошеним правам і свободам. Ратифікувати конвенцію ще не означає створити високий рівень правосвідомості. Тому пропаганда ідей Європейської конвенції, ознайомлення широкої громадськості з її положеннями, інформування громадян про стан справ із захисту прав людини в Україні - це ті реальні кроки, які сприятимуть утвердженню в Україні високих Європейських стандартів в галузі прав людини.
Ратифікація Конвенції прав і свобод - безумовно важлива подія для нашої країни, але щоб вона стала дієвим інструментом захисту прав і свобод людини, потрібна велика робота тих, від кого це залежить, в першу чергу - органів державної влади, місцевого самоврядування та місцевих правозахисних організацій. Коли всі, від президента до пересічного громадянина - відчуватимуть відповідальність за свої дії і поважатимуть закон, прийде впевненість, що ми йдемо до демократичного, громадянського суспільства.
Основні завдання, пов'язані із захистом прав і свобод людини, виконують національні судові системи. В цих рамках зазначений захист можна здійснювати не тільки судовими органами. Це зумовлено обов'язком держав-учасниць забезпечувати ефективні засоби правового захисту, що передбачено ст. 13 Конвенції. Показовим може служити прецидентне право Європейського містеру Суду з прав людини.
Далі Україна вирішила лікуватись: передивилась усю свою доленосну систему (тобто судову) і вирішила, що поліпшити її можна лише реформами, - регулярними та ефективними. Але реформи, які і гірчичники, справа болюча і довготривала. Тому, придивившись на Заході до подібних хворих, вирішила Україна встановити таку собі посаду омбудсмена. Це щось на зразок штучного серця, такий автономний орган крово-, тобто правотворчого характеру, який вирішує проблеми, пов'язані із обуренням звичайних клітинок - людей на владу.
Світовий досвід стверджує, що необхідність в омбудсмені виникає, коли існуючі органи не здійснюють ефективного контролю у сфері управління, і тому виникає необхідність у додаткових механізмах захисту прав і свобод людини.
Так, підставою для введення посади омбудсмена у Великобританії стало незадоволення населення зростанням тиску зі сторони бюрократії, тобто у країні туманного Альбіону був високий тиск. У Польщі цей інститут виник у 1988 р., коли було важке економічне становище (у картці написано - хронічне схуднення через недоїдання).
Взагалі, такі штучні серця почали штампувати в 60-тих роках, хоча винайдений інститут омбудсмена був у Швеції і означає: "той, що говорить від імені інших". Слід сказати, що цей орган нормально вписався в державний механізм і політичну структуру суспільства багатьох країн, що обумовлено якісним виконанням омбудсменом своїх основних функцій.
13 років тому Рада Європи наголосила на значимості омбудсмена із захисту прав і свобод людини на європейському рівні, тобто запатентувала його як додатковий до існуючих судових засобів захисту прав людини.
Цілі, як Європейського суду, так і омбудсмена, полягають саме у з'ясуванні умов і обставин виникнення обмежень індивідуальних прав і свобод або небажаних дій чи бездіяльності з боку держави. Робота "штучного серця" не регулюється і не обмежується судовим правом; він, на відміну від суддів, може прямо використовувати міжнародні угоди і спиратися на них.
Системний підхід до вирішення проблем є характерною рисою омбудсмена. І головна його функція полягає у дослідженні індивідуальних скарг - їх систематизація. Омбудсмен покликаний допомагати не тільки окремій особі, а й виявити негативні тенденції, що мають місце у суспільстві (тобто провести профілактику хвороб в організмі). Завдання його полягає у підготовці детальних рекомендацій та посиланню імпульсів центральній нервовій системі держави, тобто органам державної влади і парламенту. Тобто кінцева мета - щоб через систематичну помилку, зафіксовану через скаргу конкретної особи було вирішено на користь всіх і таким чином, щоб не було шляху назад до негативів.
Особливо важливо, щоб у державі було верховенство закону. Та лише цього не досить, від законів вимагають справедливості. Звичайно, закон є непорушним, але парадоксально - саме ці властивості закону інколи заважають омбудсменові. Він має переконатися, що рішення, ухвалене державним органом влади, є виваженим, яке враховує всі наявні факти та інформацію. Омбудсмен спирається для виконання своєї місії не тільки на закон, а й на філософську концепцію справедливості та рівності. Важливо, що для нього немає "маленьких" або "великих" справ. І це допомагає у випадках, які не мають шансу вирішуватись в юридичному вимірі. Омбудсмен не має права скасувати рішення, прийняте представниками державної влади. Його право - передусім - вказати на порушення й внести пропозицію переглянути ухвалене рішення. Щодо омбудсмена українського зразка, то в інструкції про експлуатацію (Закон України "Про Уповноваженого Верховною Радою України по правам людини і громадянина") записано, що сферою його діяльності є відносини, які виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина між громадянами України, незалежно від місця їх перебування, іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, підприємствами всіх форм власності. Цей орган здійснює свою діяльність незалежно від державних організацій та посадових осіб. Кожного року Уповноважений представник ВРУ представляє доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами влади. Для здійснення своїх повноважень омбудсмен made in Ukraine формує секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок в банку, печатку. При ньому, з метою надання консультативної підтримки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини, може створюватись консультаційна рада із осіб, що мають досвід роботи в цій галузі. Так, як і звичайному серцю, омбудсмену не слід перенапружуватись.
Так, наприклад, у Швеції розглядається тільки 1/3 скарг. Польський Уповноважений з 1988 по 1990 р. з 100 тис. розглянув 50 тис. Зате у Великобританії омбудсмен одержує в рік 800-1000 скарг, і вирішує їх всі, це пов'язано з тим, що перш ніж попасти до омбудсмена, вони потрапляють в парламент, і якщо вони входять до компетенції парламенту, то на цьому рівні вони і вирішуються, таким чином відбувається певна фільтрація потоку скарг. І для ефективної роботи омбудсмена в Україні можна і необхідно закріпити "фільтри" - парламентський, президентський, громадський (правозахисні організації на місцях), уповноважених осіб на місцях, щоб не завалювали омбудсмена дрібними справами, які можна вирішувати локально, під місцевим наркозом. Важливим питанням є визначення юридичної сили актів омбудсмена. В більшості країн сила рекомендацій ґрунтується на переконливості його доказів та особистому авторитеті. Практика свідчить, що в країнах, де на посаду омбудсмена обираються особи, що користуються довірою і авторитетом у суспільстві, його рекомендації не виконуються дуже рідко. Виконання рішень омбудсмена залежить від рівня правової культури в країні.
Рішення омбудсмена Швеції та Фінляндії носять обов'язковий характер і вони можуть самостійно притягувати державних службовців до дисциплінарної і кримінальної відповідальності. Омбудсмени Австрії та Іспанії мають право клопотати перед конституційними судами цих країн про неконституційність правових актів. Таким чином, якщо брати за орієнтир загальну світову практику, то логічно, що рішення омбудсмена мають рекомендаційний характер.
Інститут омбудсмена ще дуже молодий і не має чіткої структури, функцій та багато інших моментів є досить суперечливими щодо цієї посади. Нині Уповноваженим представником ВРУ по правах людини є Ніна Карпачова, яка нещодавно відвідала слідчий ізолятор в місті Києві на предмет порушень прав підозрюваних, що там знаходяться. І, як завжди це було при Совковському "комунізмі", правопорушень, зловживань та інших негідних дій зі сторони працівників цього закладу не було помічено. Все це пов'язано із низькою правосвідомістю як державних службовців, так і звичайних громадян, але все-таки такий інститут має право на існування, щоб затверджувати стандарти, закладені у Конвенції прав і свобод людини.
Кожен з нас має право на життя, навчання, роботу, захист від переслідувань..., а також на захист цих прав і свобод, якщо держава перешкоджає нам реалізувати ці права. В майбутньому Україна матиме більш досконалу судову систему, правозахисну, інститут омбудсмена носитиме не декларативний, а реальний характер і, звичайно, жити ми будемо краще.
Я в це вірю, бо МАЮ ПРАВО вірити.


Г л а в н а я  |  Т е о р и и  |  C л е д у ю щ а я