Нещодавно була у Тетієві. Проводила дослідження одного з місцевих підприємств. Так сталося, що одним з опитуваних робітників був хлопчина років двадцяти двох. Він вголос, повільно, по складам прочитав перше питання анкети і я зрозуміла, що у нього існують певні проблеми з інтелектом. Молодик спробував почитати інші питання, однак сказав, що нічого не розуміє. Мене це дещо напружило. Коли від нічого робити він перейшов до останнього питання «Україна — це країна Вашої мрії?» його обличчя розплилося у потворній посмішці. «Україна — це не моя країна,» — ненависно вимовив цей суб’єкт. Про себе подумала: «Читати навчися, темнота,» — а вголос сказала: «Віддайте анкету. Ви — вільні».
Від спілкування з оцим типом залишилося неприємне враження.
Увечері поверталася додому через Жашків. Вісімдесят кілометрів повної темряви. У придорожніх селах не світилося жодного вікна. У Буках трохи заблукала і навіть не було у кого спитати дорогу. Але сама знайшла правильний шлях.
Коли доїхала до Звенігородки відчула глобальне полегшення. Цивілізація! Тепер світло супроводжувало мене аж до самих Черкас.
Згадуючи темноту того вечора я з сумом констатую, що центр України перетворили на чорну пустку, в якій нема місця людяності. Децивілізація українського села, напевне, досягла апогею. Треба нам усім щось із цим робить. У першу чергу — дати світло і запалити ліхтарі у селах.
Темнота довкола і внутрішня темнота взаємопов’язані і мають одне джерело — зневагу до людини.

Цікаві результати дослідження цінностей наводяться на сайті World Values Survey (дякую за інформацію жж-френду marchenk).
Отже, в залежності від співвідношення традиційних/раціональних цінностей та виживання/самовираження автори спробували вписати різні країни у дану систему координат. Як бачимо, стан України можна охарактеризувати як раціональне виживання, що, загалом, не радує.
Однак, результати вказаного дослідження можна використати у зовсім інших цілях, зокрема щодо оцінки методології, якою керуються науковці різних країн. Так, стає цілком зрозуміло чому Бард і Зодерквіст, а також представники Стокгольмської школи економіки надають перевагу еволюційній теорії в її дарвіністській версії. Раціональність та самовираження — це рушійні сили, які є породженням природного відбору.
Традиціональний погляд на світ у поєднанні з жагою самовираження дав англо-саксонський погляд на життя, який втілився в уявленнях про вільний ринок, конкуренцію, «невидиму руку». І навіть ідея державного регулювання є цілком слушною для країн з британським корінням, оскільки віра у Бога та Порядок поєднана з державним механізмом стає у пригоді в моменти істини.
Цікаво, що баланс по раціональності та традиційності мають Хорватія, Боснія, Іспанія та Нова Зеландія, а виживання і самовираження в однаковій мірі притаманні Бразилії та Чилі. Як це позначається на методології? О, треба почитати наукові праці хорватів, боснійців, іспанців, новозеландців, бразильців та чилійців. Напевне, при ближчому ознайоменні можна буде сказати щось більш конкретне.

Чим більше маєш справу з практикою управління підприємствами, тим більше розумієш, що сформовані десятиліттями стереотипи у царині менеджменту далекі від потреб бізнесу.
Це у першу чергу стосується традиційних методів управління, розрахованих на використання у так званих «стабільних» умовах господарювання. Однак, стабільність у бізнесі — це міф і, отже, процедури управління мають враховувати динаміку середовища. Але навіть повне прийняття динаміки не означає, що ми маємо справу з адекватним відтворенням дійсності. Все-таки я думаю, що єдиним прийнятним на сьогоднішній день методом є антикризове управління, оскільки криза є звичайним (навіть нормальним) для підприємства станом.
Отже, ті управлінці, які розуміють реальність як безперервну кризу, з якої потрібно постійно виводити організацію мислять як реаніматологи. Їхня діяльність пов’язана з боротьбою за життя «клієнта». Вони буквально реанімують, «оживляють» господарські суб’єкти. Таких спеціалістів небагато — відсотків 10 від загальної чисельності управлінців. Вони приносять колосальну користь суспільству.
На противагу ним, переважна більшість менеджерів є патологоанатомами, які присвячують своє життя переведенню підприємств у загробне існування з наступним розчленуванням того, що від тих залишилося. Кладовищенський спокій, ідеальна стабільність, відсутність турбот про організацію — це заповітна мрія патологоанатома від управління. Найбільше вони не люблять, щоб їм заважали нічого не робити і не перейматися проблемами «підшефних» . Свою бездіяльність, або низьку ефективність вони пояснюють з позиції стереотипів менеджменту. Такі спеціалісти на ринку праці коштують страшенні гроші. На них існує стабільно високий попит, який обертається суспільству втратами виробничо-організаційного потенціалу.
Коли інколи на певному підприємстві перетинаються долі реаніматологів і патологоанатомів виникає війна, суть якої полягає у протистоянні між захисниками життя та прибічниками смерті. Результат війни залежить від чисельності ворогуючих та їх майстерності щодо витіснення супротивників за межі організації.
Я завжди на стороні реаніматологів. Я завжди надаю перевагу антикризовому управлінню. Я голосую за життя у всіх його проявах, у тому числі господарських.
Знищення смертності підприємств — це також одне з завдань менеджменту у новому тисячолітті.

На мальовничих берегах Росі розкинулося чарівне місто — Богуслав. Хто тут не бував, той не бачив справжньої перлини України. У Богуславі тепла і привітна атмосфера, щирі і гостинні люди. Це напевне тому, що з дитинства їх оточує природна краса, яка навіть узимку радує око.
Маю велике бажання відвідати це місто знову навесні або улітку, коли величні дерева пробудяться і забуяють рясною зеленню.

На мою думку, найбільш важливими науками першої половини нового століття стануть:
1) методологія;
2) філософія;
3) культурологія;
4) антропологія;
5) психологія.
Отже, за допомогою методології, тобто певного розвинутого способу пізнання ми зможемо створювати нове розуміння дійсності, тобто нову філософію. На її основі будувати людиноподібний всесвіт — культуру (тут без культурології нікуди). Однак, побудувати відповідний особистості контекст існування без антропології проблематично.
І, звичайно, «святая святих» людини — її душа також не може залишитися поза увагою науковців.
На жаль економіка, фінанси, технічні науки — це лише забезпечуючі науки. Їхній піонерний час минув…
Але, не зважаючи на зменшення актуальності сфери, якій присвятила життя, спокійно погоджуюся на другорядну роль формування умов вивільнення особистості, підвищення культурного різноманіття та досягнення повноти буття.

P.S.: цілком у протилежному сказаному дусі економічного імперіалізму витримано презентацію «Економіка і культура».

Напевно, Френк Герберт (анг. Frank Patrick Herbert) — автор однієї з найкращих науково-фантастичних хронік «Дюна» був не першим, хто використав у літературі ідею симбіотичного організму. Маю на увазі чудовий образ Літо ІІ — людини-черв’яка бога-імператора Ракіса (див. книгу «Бог — Император Дюны»). Нагадаю, що підлітком Літо ІІ прийняв непросте рішення і поєднав своє тіло з пісчаною фореллю, що спричинило розвитку надлюдських здібностей і подовжило його життя до десяти тисяч років. Герберт був філософом-екологом, тому не дивно, що його суперістота мала органічну природу.
З початком епохи кіберпанку, увага громадськості прикута до спроб поєднання людського тіла з цифровими носіями. Однак, я принаймні не пам’ятаю ідею, щоб в одній особі поєднали органічний та штучний інтелект. Це був би ще той симбіот :) Уявіть, людина у любий момент часу, використовуючи штучну надбудову над свідомістю, могла б безперешкодно маніпулювати колосальними обсягами інформації та досвідом попередніх поколінь.
На мою думку, особистість симбіоту має складатися з безкінечного числа фрагментів, які функціонують у вигляді трьох комплексів — підсвідомості, свідомості та надсвідомості. При цьому, якщо підсвідомість та свідомість розвиваються та належить виключно йому, то надсвідомість може бути як індивідуальною, так і колективною, а можливо і їх поєднанням. Треба ще сказати, що і свідомість такої особи непроста, а, як кажуть постмодерністи, дивідуальна, тобто складається з різних індивідуальностей та постійно змінюється з єдиною метою — змінюватися нескінчено.
Отже, за умови створення культурного симбіоту, тобто природно-штучного розуму людське отримає небачені можливості для розвитку і подальшого вивільнення. Скоріше за все воно перетвориться у власну протилежність — нелюдськість. Проте, чи буде така нелюдськість справжньою нелюдськістю? Звичайно, можна задати це питання інакше: чи буде подібна людяність дійсно людяністю? Відповідь зрозуміла — звичайно буде! Але мене найбільше захоплює парадокс тотожності нелюдськості і людськості, який наразі дуже скоро стане актуальним.
Можливо, це передчуття майбутніх етичних потрясінь.
Але на них також не зупиниться пошук нових форм життя. Коли культура насправді стане контекстом існування природи і поглине усе від краю до краю, перетворивши кожну точку реальності у світ людей, тільки тоді ми дійдемо до пункту, де утворюється черговий симбіот під назвою Буття-Небуття.

P.S.: у процесі онтогенезу хордових, зокрема людини, наступає чарівний момент, коли організм починає розвивати окремо праву і ліву частину тіла та навчається координувати їх. Можна сказати, що це – перший прояв схильності до симбіотизму.
Загальновідомо, що кращим із існуючих симбіотів є жінка, оскільки процес її мислення побудований на гармонійному поєднанні функцій правої та лівої півкуль мозку.

Гірко усвідомлювати, що життя обмежене смертю. Її прихід означає кінець плідній творчій діяльності особистості.
Такою унікальною людиною, видатним мислителем був Олександр Зінов’єв.
Мене особливо вразило, що за життя Зінов’єва його праці видавалися мільйонними тиражами (понад 3 млн.), як у СРСР, так і на Заході. Популярність видатного філософа і соціолога була без перебільшення фантастичною. Навряд чи хтось з сучасних суспільствознавців може сподіватися на подібні кількісні результати, оскільки час масового читача, ймовірно, пройшов назавжди. Навіть геніальний Борис Гройс обмежився у 1993 році тиражем у 300 примірників своєї видатної книги «О новом» (на російській мові).
Однак, тим не менш, гройсівські ідеї стали надбанням громадськості — її експертного прошарку, до якого, власне, відношу і себе. На основі його філософії зараз створюю дещо нове в економічній науці.
На який формальний результат я можу розраховувати, як автор нової концепції? Знову-таки, на видання максимум 300-т екзеплярів скромної книжечки, з яких реально будуть прочитані 10, а переглянуто — 50 штук.
Отже, постає питання: «Чи варті зусилля того?»
Воно потребує чесної і прямої відповіді, яка тримається на такій аргументації:
1) під дією безлічі активних свідомостей дійсність прискорено змінюється у бік повної непередбачуваності. Єдиним стабільним її центром залишається кожна конкретна людина, оскільки вона в силу самості (відділеності) змінюється загалом повільніше, ніж контекст. Тобто, з одного боку люди змінюють світ, а з іншого — змінюються самі. При цьому зміни внутрішнього та зовнішнього середовища не співпадають у часі та мають різну швидкість і прискорення, що залежать від їхніх особливостей.
2) висока динаміка процесів компенсує масштаби, які мають тенденцію до зменшення. Світ втрачає однорідність, стабільність. Він стає все більш різноманітним і одночасно, більш зв’язаним, залежним від спалахів унікальностей, які відтепер стають основним джерелом відтворення.
3) унікальність культивується відповідними умовами, до яких у першу чергу належить камерність споживання, у тому числі ідеологічного харчу. Чим вишуканішим стає матеріальне і нематеріальне споживання, тим багатшим у цілому стає контекст (урізноманітнюючи власні потреби та способи їх задоволення ми буквально примножуємо індивідуальні та суспільні можливості).
4) час завжди грає на користь автора, дозволяючи установити зв’язок із тими, хто ще навіть не народився. У довготривалій перспективі цей аспект перетворюється у бескінечний попит на одну і, як наслідок, бескінечну кількість ідей.
5) непередбачуваність і випадковість є пікантними провідниками ідей — невідомо де, коли і з ким відбудеться «просвітління» від твоєї думки.
Отже, завжди варто грати у «рулетку», оскільки програшу не існує.
Точковий вплив на реальність є найглобальнішим способом змін.

Ідея мережевого суспільства не нова. Сучасні її інтерпретації, як правило, пов’язані з розвитком комп’ютерних технологій. Однак, головною його рисою є не технології, а горизонтальне формування відносин між членами на засадах принципу рівності. Мережа є певною протилежністю ієрархії. Остання тримається на принципі нерівності — домінуванні одних і покорі інших.
Ми гостро відчуваємо на собі нездалість ієрархічної організації суспільства протягом п’яти, а може й більше тисячоліть. Точно відомо, що з початку «осьового часу» (за Ясперсом), тобто з 800 до 200 р.р. до н.е. — ієрархії стали основними формами існування цивілізізацій. З моменту їх утвердження ми очікуємо пришестя ідейної альтернативи — мережевого суспільства, у межах якого будуть створені можливості та засоби повної реалізації та самовдосконалення людини. У всезагальному виді воно ніколи не існувало, однак певні його складові у тій, або іншій формі вже давно втілені у життя. Це у повній мірі стосується експертних спільнот — суспільних об’єднань авторитетних у певних видах діяльності професіоналів, заснованих на відносинах рівності.
Сучасна актуальність експертних спільнот тримається на потребі капіталізації результатів творчості особистості. Саме для цього існує більшість професійних спілок, які пробують визначати і визначають нові правила гри у інституційному просторі. Наприклад, страйк Гільдії сценаристів США показав наскільки важливим є визнання рівності корпорацій і організованої групи творців. Уже зараз економічні втрати від недіяльності сценаристів оцінюються у розмірі $2 млрд. Однак, «акули капіталізму» сподіваються вплинути на страйкуючих за допомогою суспільної думки незадоволених співвітчизників, які відчули на собі вбивчі результати боротьби за рівність. Невідомо, чим закінчиться цей епізод становлення мережевого суспільства, однак, очевидно, що створення експертних спільнот — є ефективним способом впливу на події і процеси розвитку. Самоорганізація на міжособовому рівні, на рівні взаємної зацікавленості створює надзвичайні відносини, які практично не підлягають руйнуванню ззовні. А це — рушійна сила для започаткованих членами спільнот змін.
Ієрархія не має шансів там і тоді, де і коли до справи беруться представники експертних спільнот. Тож справа за малим — самоідентифікуватися як експерти, знайти зацікавлених рівних і об’єднатися на засадах спільності інтересів та ідей.
А далі — тримайтеся ієрархії…

Коли на початку 90-х в Україні стало зрозуміло, що треба наново писати книгу буття, перша її глава була присвячена економіці, тобто матеріальним основам існування. Згадую, як жваво взялася громада підіймати рівень матеріальних статків. «Човники» заполонили базари. Бувші «цеховики» відкрили «кабаки» і розпочали перебудову громадського харчування. Люди вперше з часів «зрівнялівки» і суцільної побутової сірості спробували жити «красиво», точніше так, як вони уявляли це «красиво». Однак, ідеали 90-х були спаплюжені загальнонаціональною економічною кризою, пік якої прийшовся на 98-й рік. Після цього прийшло усвідомлення, що не всім дано жити «красиво», але лише тим, хто зміг змінити себе ціною неймовірних зусиль і моральних втрат.
Проте все цікаве нас очікує завжди попереду. Отже, на початку 2000-х почала формуватися сучасна політична система України. В її нетрі було мобілізовано безліч талановитої та не дуже молоді і зрілих кадрів, які вирішили взяти реванш за програні 90-ті. Народ із завзяттям розпочав творити політичну історію країни. Ми всі пережили приємні і не дуже миттєвості Помаранчевої революції та подій, що їй передували і були закономірними наслідками. Зараз, можна з упевненістю сказати, що політичний вимір буття нашого суспільства цілком сформувався.
Треба бути відвертими, за останні два десятиліття українці відкрили для себе економіку та політику і, певною мірою, приситилися ними. А що далі? Ми все ще не знаємо хто ми є насправді. Хто ми такі як люди (тут маю на увазі культурний вимір нашого існування)? Ані політика, ані економіка не може дати відповіді на це питання.
Таким чином, сподіваюся, що починаючи з 2008 року ми все більше будемо занурюватися у глибини своєї натури, цілеспрямовано виховуючи людську гідність, жагу до знань і творчості. Думаю, нас очікують цікаві відкриття.
Можливо, ми на порозі ери філософії та інтелекту, яка дійсно змінить наше ставлення до себе та викличе повагу і захоплення представників інших культур.
Проте і цим не вичерпується наш поступ, оскільки попереду — новий культурний синтез…

P.S.: З Новим роком!

Мій жж-френд — професор Афонін, люб’язно надав результати грудневого моніторингу громадської думки, що проводився спільно Українським інститутом соціальних досліджень імені Олександра Яременка та Центром „Соціальний моніторинг». У даному документі одне з питань сформульовано таким чином: «Кого б Ви хотіли бачити на посаді прем’єр-міністра України? А якщо не цього політика, то кого з запропонованого списку?», %. Особливо цікавими були перші два варіанти відповідей — Ю. Тимошенко обрали 39% респондентів, а В. Януковича — 37%. При цьому другий вибір у випадку ЮВТ становив 7%, а ВФЯ – 9%. Загалом по 46% опитуваних обрали цих двох політиків на пост Прем’єра. Отже, маємо паритет популярностей.
Однак, у грудні місяці ситуація змінилася на користь Тимошенко. Чому?
Відповідь проста: тривала політична еволюція середини 2000-х спричинила створення більш ефективного типу управління. Назвемо його суто-українським. У порівнянні з попереднім — пострадянським типом управління, який царював на вітчизняних просторах з середини 90-х, він є суттєвим кроком уперед. Суб’єктом, який започаткував новий тип управління є ЮВТ. Очевидно, що ВФЯ представляє пострадянський тип. Відмінність між двома названими типами полягає у місці потреб народу у моделі розвитку, яку сповідують політики. Так, для ЮВТ кардинально важливими є доходи населення і як наслідок – стан внутрішнього ринку, тоді як ВФЯ захищає вузькокорпоративні інтереси окремих осіб, життєдіяльність яких залежить від успіхів на зовнішньому ринку. Орієнтація назовні була характерна для пострадянських країн тому, що протягом певного періоду природна самоідентифікація народу не могла відбутися внаслідок тривалої трансформації свідомості. Несамодостатність, несамостійність, незацікавленість у собі – це типові риси суспільства, у якому відбувається цивілізаційний зсув.
Однак, Помаранчева революція стала моментом самоідентифікації народу. Саме тоді ми відбулися як українці.
Зараз результати тих подій закріплюються у практичній площині управління. ВФЯ програв тоді і програє тепер саме тому, що не розуміє важливості змін, що відбулися у свідомості загалу.
Не зважаючи на колосальний спротив команди ВФЯ у грудні стало зрозуміло, що стара система управління не витримає натиску озброєних новим знанням сучасників. Ідеологічне вичерпання пострадянської еліти стало основою того, що при рівних шансах на перемогу перемогли суто-українські політики.
Нематеріальне в черговий раз взяло гору над матеріальним, підтверджуючи тезу про те, що людина – єдине благо, на яке слід робити ставку у боротьбі за майбутнє.

Навіть поверхове ознайомлення з переважною більшістю вітчизняних економічних публікацій дає підстави стверджувати, що з методологією у нас не все гаразд.
По-перше, від марксового методу відмовилися, тоді як не опанували інші стилі мислення, характерні для багаточисельних сучасних течій, зокрема неокласики, нового та старого інституціоналізму, еволюціоналізму тощо. Те, що зараз маємо на сторінках наукових видань – суцільна еклектика, побудована на волюнтаристському залученні авторами понять з різних, іноді методологічно несумісних економічних гілок (приклади наведу в наступних постах).
По-друге, ще одна біда вітчизняних науковців – це формальний вибір і проголошення методу дослідження, з чого можна зробити висновок про нерозуміння важливості першопочаткового встановлення певних правил та обмежень процесу пізнання.
По-третє, українські науковці-економісти переважно не знайомі з сучасними математичними методами, які розвинулися за останні два десятиліття. А шкода, оскільки застосування сучасного математичного інструментарію значно покращує якість досліджень.
По-четверте, окрім понятійної та термінологічної еклектики маємо також зловживання аналізом. Іноді складається враження, що основне завдання науковців – проаналізувати і визначити ретроспективні тенденції явищ, підвівши певну наукоподібну базу та пояснивши їхню природу з позиції учорашнього дня. Хочу зазначити, що аналіз корисний, проте не єдиний метод з’ясування суті реальності. Особливо популярним серед земляків є компоративний аналіз, в ході якого порівнюються непорівнювані речі, наприклад результати господарювання в Росії, Україні, США, Китаї. Чому непорівнювані? Тому що їх виривають із цивілізаційного контексту, характерного для кожної з країн. Так робляться неадекватні дійсності висновки, причини підміняються наслідками, а псевдонаука надягає шати справжнього знання.
Висновки: для того, щоб українська економічна наука вийшла на міжнародний рівень, необхідно плекати методологію.

По дорозі додому з Тернополя заїхала на виставку «Гроші ЕКСПО 2007», яка відбулася 25–28 жовтня у приміщенні Київекспоплаза.
Поряд вирували виставки «DigiPhoto Show 2007», «DreamHouse звук и відео 2007», «ЦифроМанія:) 2007» «Територія ігор 2007».
Звичайно, що кількість відвідувачів «Грошей» значно відрізнялася від числа відвідувачів сусідів. Поодинокі особистості на кшталт мене тихо пересувалися від стенду до стенду у пошуках інвестиційного щастя. А працівники представлених компаній турботливо задовольняли інформаційні вимоги «шукачів інвестригод».
Треба зазначити, що учасники добре підготувалися до прийому гостей. Фірмової продукції було вдосталь: буклети, календарики, проспекти, фірмові пакети, ручки, солодощі надавалися по першій вимозі гостей.
Отже, з порогу потрапила під вплив чарівної Катерини зі стенду компанії «Дельта-Капітал». Вона запропонувала мені прийняти участь у програмі недержавного пенсійного забезпечення. Як з’ясувалося, кількість вкладників програми (інвесторів) — 22 особи, кількість учасників (осіб, на яких поширюється дія системи) — понад 3000 осіб. За словами дівчини, кількість учасників стрімко зростає. Генеральним директором «Дельта-Капіталу» є Савчук Сергій Вікторович. На жаль, про нього не було надано інформацію (в інети також практично нема на нього посилань).
Крім пенсійної програми, ДК органузував два відкриті диверсифіковані пайові інвестфонди — «Дельта-фонд збалансований» та «Дельта-фонд грошового ринку». Перший є більш ризиковим, оскільки одним з об’єктів вкладень є акції. Другий інвестує кошти в облігації, депозити. Дата реєстрації фондів — 19 червня 2007 року, дата розміщення — 17 липня 2007 року. Вид цінного паперу, що пропонується до продажу — інвестиційний сертифікат. Номінальна вартість — 1000 грн. Обсяг емісії — 100 мільйонів грн. Винагорода КУА — від 0,9% для другого фонду до 2% для першого фонду. До 16 листопада цінні папери розміщуються за номінальною вартістю без плати за входження.
Крім цих двох фондів передбачається у грудні відкриття закритого третього фонду, терміном діяльності три роки.
Цікавою послугою ДП є надання кредиту у Дельта Банку під заставу інвестиційних сертифікатів.
Загалом, враження — непогано-позитивне.
Мій шлях далі проліг через вражаючий стенд компанії «Foyil Asset Management». Тут дизайнери добре попрацювали над фірмовим стилем і оформленням. Однак, більше нічого доброго сказати про нього не можу, оскільки мене примусили почекати два некомпетентні товариші, які навіть слабко володіють термінологією за темою виставки. Крім того, інвестиційним управляючим фондів даної організації є Дмитро Мошкало, з яким особисто спілкувалася навесні 2002 року в страховій компанії «Оранта», де він обіймав одну з керівних посад. Тоді ми «не зійшлися», тому і зараз я приймаю рішення не на користь даної компанії.
Наступним об’єктом дослідження стала управляюча компанія «Сократ». На її стенді з відвідувачами спілкувалася Олена Олександрівна Колосветова — менеджер з питань регіонального розвитку. Мені була надана інформація щодо діяльності трьох фондів, які знаходяться в управлінні — закритого недиверсифікованого фонду «Преміум-Фонд», відкритого диверсифікованого безстрокового фонду «Преміум-Фонд сбалансований» та закритого недиверсифікованого фонду «Преміум-Фонд Енергія». Треба зазначити, що доходність даних фондів на ринку є однією з найвищих — загалом, перевищує темпи росту ПФТС. Компанія активно йде у регіони — зараз вона присутня у 12 адміністративних центрах України. Як повідомляється у проспекті «Сократ» входить до пятірки найбільших українських управляючих компаній з розміром активів 150 млн. грн. Загалом, враження — позитивне.
Далі мене прийняв на інформаційне обслуговування представник ВАТ «Кінто». Дана компанія займається як формуванням пенсійного фонду, так і управлінням активами. Цікавим доповненням до дискусії на стенді є результати віртуального інтерв’ю з Віталієм Григоровичем Мельничуком, віце-президент компанії по управлінню активами «КІНТО», та Іриною Михайлівною Васильєвою, керівником відділу пенсійних фондів компанії «КІНТО». В управлінні Кінто находиться найбільша кількість фондів. Враження, загалом — непогане.
Непогане також враження сформувало спілкування з представниками КУА «Драгон Есет Менеджмент» та «Арт-Капітал».
Послуги щодо розвитку інфраструктури даного сегменту ринку надають такі структури як Українська асоціація Інвестиційного Бізнесу та портал finance.ua.
Крім інвестування через інвестфонди існують можливості самостійно праціювати (торгувати) на фондовому ринку через використання відповідного програмного забезпечення. Дане рішення кваліфіковано представила компанія «Проспект Інвестментс» в особі Філоненка Сергія Валерієвича.
Якщо говорити про висновки, що я особисто зробила, то:
1. Український фондовий ринок стрімко зростає — у світі на другому місці за темпами.
2. Дане зростання збережеться до 2012 року. При цьому, ймовірно, найбільші темпи ми побачимо до 2010 року, далі — вони трохи знизяться, хоча і залишаться дуже високими.
3. Хто ще не зайшов на даний ринок — ласкаво просимо! Це не гірше, ніж нерухомість, а можливо, й ефективніше.
Практичні поради:
1. При вході зверність особливу увагу на людські та професійні якості управляючих компаній, які є гарантами збереження ваших вкладень. Якщо є певні перестороги щодо людей — не інвестуйте. Нам має бути комфортно з тими, хто управляє нашими грошима.
2. Розпочність свою кар’єру інвестора через створення пенсійного рахунку для себе і дитини.
3. Далі ввійдіть до КУА, спочатку відкритого, а далі — закритого. Обирайте декілька компаній і фондів.
4. Після накопичення досвіду — гайда до персональної співпраці з ринком, можливо, спочатку з брокером, а далі — у вигляді самостійного віндсерфінгу.
І, останнє, проблема не увійти на даний ринок, а вчасно вийти.